Украина и мир в настоящее время имеют большие перспективы возвращения людей на землю! (на рус. и укр. языках)
опубликовано в
Портал (Агентство)
21 апреля 2020
Украина и мир в настоящее время имеют большие перспективы возвращения людей на землю!Хочу вам признаться
Мы начали обустраивать свою жизнь за городом почти 8 лет назад. Однако полноценно заехали только сейчас, из-за карантина. И только сейчас начали ощущать её по-настоящему.
Мы были привязаны к городу, наверное, как и все: работа, школы, кружки, поликлиника, семья. А тут было только строительство, работа на грядках и изнурительная медленная дорога в пробках. Это было тяжело и дети вообще не хотели тут быть. Где-то года два назад я вообще зарёкся обустраивать тут что-то дополнительно. Есть как есть. Дача на день-два. Точка.
Теперь все тут. Неожиданно. Надолго. Самоизоляция и карантин. Работу перенесли, школа/кружки онлайн, поликлинику отменили, семья тоже тут, или на своей даче. Город стал тем магнитом, который отталкивает больше, чем притягивает.
И все наши наработки последних лет теперь пригодились. Удивительно! Но теперь мы практикуем и применяем всё то, что собирали по крупицам все эти годы. Комбинируя опыт поколений родителей, которые выживали в трудные 90-е на своих дачах, до практик необычных: хюге, пермакультуры, ненасильственного общения и даже распределения задач по скраму.
Где-то там в городах остановились фабрики и рестораны, устанавливаются/снимаются блок-посты и комендантские часы. И все гадают, как будет дальше. У нас происходит собственная регенерация. Мы адаптируемся и постепенно втягиваемся в новый невероятный мир живой природы на собственном участке. Каждый в своём темпе.
Почти не слышно слова «скучно». У нас десятки дел, растянутых во времени. Достаточно времени на сон и большие панорамные окна, где, как никогда ранее, можно увидеть луну, звёзды, тучки, солнышко, птичек и цветочки на деревьях.
Тут уединение чувствуется, как свобода. Диалог с собой и окружающей средой. Постепенно отходит всё пустое и непотребное и приходит новая энергия жить, действовать и творить.
У нас своя небольшая речка, свои дубы и своё место для костра и барабанных джемов, своя улица, где можно гонять на великах без масок. Кто-то поехал в город, и уже за день вернётся. Ибо что там, в том городе делать дольше? А тут столько простору и каждый день что-то происходит.
Даже ненастье тут воспринимается иначе, хочется выбежать в морозное пространство и лететь аж к речке просто, безцельно, хватая свежий воздух полной грудью.
Итак, наша история простой жизни только начинается. Продолжение следует...
====================
Україна і світ мають наразі великі перспективи щодо повернення людей до землі!
Хочу вам зізнатись
Ми почали облаштовувати своє життя за містом майже 8 років тому. Проте повноцінно заїхали лише зараз, через карантин. І тільки зараз почали відчувати його по справжньому.
Ми були прив’язані до міста, мабуть як і всі: робота, школи, гуртки, поліклініка, родина. А тут була лиш будова, робота на грядках і виснажливе повільне добирання в заторах. Це було важко і діти взагалі не хотіли тут бути. Десь роки два назад, я взагалі зарікся облаштовувати тут щось додатково. Є як є. Дача на день-два. Крапка.
Тепер всі тут. Несподівано. Надовго. Самоізоляція і карантин. Роботу перенесли, школа/гуртки онлайн, поліклініку відмінили, родина теж тут, або на своїй дачі. Місто стало тим магнітом, який відштовхує більше, ніж притягує.
І всі наші напрацювання останніх років тепер згодились. Дивовижно! Але ж тепер ми практикуємо та застосовуємо все те, що збирали по крупинках всі ці роки. Комбінуючи досвід поколінь батьків, які виживали в скрутні 90-ті на своїх дачах, до практикування незвичних: хюге, пермакультури, ненасильницького спілкування і навіть розподілу задач по скраму.
Десь там у містах зупинились фабрики та ресторани, вводяться/знімаються блок-пости і комендантські години. І всі гадають, як буде далі.
У нас відбувається власна регенерація. Ми адаптовуємось і поступово втягуємося у новий неймовірний світ живої природи на власній ділянці. Кожен у своєму темпі.
Майже не чути слово «нудно» і «купи». У нас десятки справ розтягнутих у часі. Достатньо часу на сон і великі панорамні вікна, де, як ніколи раніше, можна побачити місяць, зорі, хмари, сонце, птахів і цвіт на деревах.
Тут усамітнення відчувається, як свобода. Діалог із собою та довкіллям. Поступово відходить все порожнє і непотрібне і приходить нова енергія жити, діяти і творити.
У нас своя невеличка річка, свої дуби і своє місце для вогнища і барабанних джемів, своя вулиця, де можна ганяти на веліках без масок. Хтось поїхав до міста, та вже за день повернеться. Бо що там, у тому місті робити на довше. А тут стільки простору і щодня щось відбувається.
Навіть негода тут сприймається інакше, хочеться вибігти в морозний простір і летіти аж до річки просто, безцільно, хапаючи свіже повітря на повні груди.
Тож наша історія простого життя тільки починається. Далі буде...
Поделиться в соц. сетях