Звичайні школи часто відбивають у дітей бажання в них вчитися вже до середини першого класу.

У великих містах трапляються хороші школи з креативним підходом, але коштують вони, як правило, захмарно дорого – 9-10 тисяч гривень на місяць при середній зарплаті по Україні 4,5 тисячі.

Деякі батьки забирають дітей зі шкіл взагалі й навчають їх вдома самі, причому число хоумскулерів зростає з кожним роком. Дехто з них об'єднується і навіть, як БеркоШко, будує школу для дітей на власному подвір'ї.

А що робити, коли такого подвір'я немає, а самі батьки не мають змоги викладати своїм дітям усі предмети?

Правильно – об'єднуватися і "скидатися" на приміщення і вчителів.

 

Виходить такий собі аналог ОСББ – зі спільним прийняттям рішень і без адміністративного втручання "згори".

Таким шляхом пішли засновники київської альтернативної школи "Соняшник", що на Лівобережній.

Поки що тут є тільки 1, 3 і 4 класи, в кожному з яких не більше 10 дітей.

Офіційно вони навчаються екстерном у різних школах, складаючи іспити двічі на рік.

Неофіційно – проводять у "Соняшнику" по 6 годин на день із годинною прогулянкою.

Проект неприбутковий, тому його керівники намагаються зробити якісне цікаве навчання якомога доступнішим. Виходить 2-3 тисячі гривень на місяць, залежно від кількості дітей у класі. Виявляється, цього вистачає на пристойне приміщення з охороною і хороших викладачів.

Деякі предмети викладають самі батьки, якщо мають для цього необхідні знання й навички. Тоді вони, відповідно, менше платять за дітей.

"Українська правда. Життя" провела своєрідний експеримент: дитина журналіста, яка навчається в державній спеціалізованій школі, тиждень відвідувала 1 клас "Соняшника", щоб побачити проект зсередини.

ПИСЬМЕННИЦЯ, МУЗИКАНТ ТА ІНСТРУКТОР З ЙОГИ

Першим уроком у понеділок була українська мова.

7-річна Ангелінка не очікувала від цього предмету нічого хорошого, бо в її школі читання – це "постійно слідкувати, як хтось читає по "Букварю", щоб, якщо тебе викличуть, знати, з якого місця починати", а письмо – це писати прописи або переписувати у зошит речення з того ж "Букваря".

Тут же вчителька розклала на килимку листочки з написаними від руки словами на звороті. Діти мали вибрати собі листочки (вийшло по 5-6 на кожного), прочитати слова і скласти з цими словами невеличку розповідь.

Заняття у школі часто проходять на килимку

Іншого разу вона дала ще цікавіше завдання: треба було писати на листочках відповіді на питання, після кожної загортати краєчок, щоб написаного не було видно, і мінятися листочками. В результаті виходили смішні розповіді на зразок: "Баба Яга з носорогом позавчора саджали квіти, щоб полетіти в космос".

В результаті, діти не тільки від душі насміялися, але й повчилися писати та читати рукописний текст.

Діти складають віршики, як можуть

А ще було таке завдання на розвиток творчості: на листочку надруковані слова, що римуються, а перед ними треба дописати строфи, щоб вийшов віршик. Непроста задачка для 1 класу, зате дуже цікава.

"А я сама написала вірш!", – гордо заявила потім дитина.

Як виявилося, вчителька української мови не лише заохочує дітей до письменництва, а й сама добре на цьому знається. Нещодавно Марія Косян видала свій роман "Коли в місті N. дощить", також її оповідання входять до антології молодих прозаїків "12".

Взагалі, у "Соняшнику" дотримуються думки, що найкращий вчитель – той, хто сам "горить" своїм предметом. Тому тут немає одного вчителя початкових класів, який веде всі уроки. Дітям намагаються знайти різних викладачів, кожен з яких є професіоналом у своїй справі.

Скажімо, співи викладає професійний музикант Олег Заграй. Він закінчив консерваторію, грає на кількох музичних інструментах, довго працював у оркестрі.

Вчитель співів дозволяє дітям пограти на гітарі

Олег прийшов до дітей з гітарою.

"Хто буде співати веснянку, тому дозволю пограти", – запропонував він першачкам.

Діти по черзі підходили, співали й бринчали по струнах, поки вчитель брав потрібні акорди.

Дітей знайомлять з різними інструментами

"Співи повинні бути кожного дня, і в суботу й неділю теж", – вирішила Ангеліна після заняття.

А ще тут багато незвичайних предметів. Наприклад, замість фізкультури – йога, яку веде досвідчена інструктор Тетяна Вихорєва. В неї самої тут навчається старша дитина й збирається навчатися менша.

Ще один украй потрібний, але незвичайний предмет – курс розвитку особистості – веде професійний психолог Оксана Олійник, також мама одного з учнів і одна з засновниць школи.

На свята в школі влаштовуються справжні концерти

Також тут є уроки театру, китайської мови, шахів, різьблення по дереву, проектів, творчості, а ще "Точилка для розуму" – особливий предмет, що базується на ТРВЗ-педагогіці (рос. ТРИЗ – теория решения изобретательских задач).

У кожного класу може бути свій набір додаткових предметів, залежно від побажань батьків і можливостей викладачів.

У кожного класу може бути свій набір предметів

А кожного четверга замість уроків діти їдуть на екскурсії або запрошують цікавих гостей. Скажімо, у "наш" експериментальний тиждень була зустріч із дитячим письменником Іваном Андрусяком.

Окрім презентації книг, письменник вчив дітей, що "треба займатися тим, що справді любиш, бо якщо вибираєш між роботами, де платять багато і ще більше, то й задоволення від життя може не бути".

Разом з ним свою книгу презентувала мама одного з учнів "Соняшника" – Олександра Кочубей. Вона розповідала дітям, що писати книги – це не щось недосяжне, що це може робити кожен, хто має бажання й хист.

"ВОНИ ВЖЕ ЧИТАЮТЬ АНГЛІЙСЬКОЮ, А МИ ЩЕ НАВІТЬ НЕ ВСІ БУКВИ ВИВЧИЛИ"

Може скластися враження, що з таким розкладом діти тільки бавляться у своє задоволення й нічого не вчать із основних предметів.

Правду кажучи, у автора цих рядків до початку тижневого експерименту були такі ж побоювання.

Однак реальний стан речей дуже здивував. Математика, яка викладається в "Соняшнику" двічі на тиждень, виявилася навіть складнішою, ніж у державній школі, де цього предмету 5 уроків на тиждень за програмою "Росток" і ще купа домашніх завдань.

"Тут вони рахують вже сотнями й тисячами, а ми – тільки десятками", – розповідала Ангеліна.

Домашнього завдання з математики у "Соняшнику" можна брати стільки, скільки хочеш, або не брати взагалі.

"Шкода, що я взяла тільки три листочки, треба було більше", – шокувала маму донька.

З англійської, за її словами, рівень тут також вищий.

"Вони вже читають англійською, а ми ще навіть не всі букви вивчили", – зазначила дівчинка.

При тому, що школа у неї – з поглибленим вивченням іноземних мов, де ті ж 3 уроки англійської на тиждень, що й у "Соняшнику".

Цей парадокс допомогла пояснити засновниця й керівник "Соняшника", мама трьох дітей Ганна Остапенко.

Керівник "Соняшника" Ганна Остапенко з вихованцями

Вчитель початкових класів та англійської мови за освітою, вона 5 років викладала англійську в двох загальноосвітніх школах.

"Я дуже добре знаю, як там все влаштовано. І коли ми організовували цю школу, в мене було інтуїтивне відчуття, що та кількість годин, яка запланована на кожний навчальний предмет у школі, перебільшена. Просто в тих умовах вчителі не можуть працювати інакше через велику кількість дітей", – розповідає Ганна.

"Коли ми писали плани, і в нас української було лише 2 години на тиждень, всі батьки питали: "Як же ви впораєтеся?".

Я сказала: "Давайте спробуємо. В мене є відчуття, що ми зможемо". І ми справді встигаємо з усіх предметів, бо ефективність навчання вища", – зазначила вона.

МАЛЮВАННЯ МОЖНА ОБ'ЄДНАТИ З ЛІТЕРАТУРОЮ

У методології "Соняшника" є три ключові особливості – робота у парах і групах, проектне навчання і перевага довготривалих задач над очевидними й поточними.

"Ми стараємося в усі предмети включати групову роботу, якусь взаємодію між дітьми. Наприклад, на уроках з йоги вони часто працюють в парах, з української мови – пишуть одне одному якісь записки, виконують спільні завдання", – розповідає Остапенко.

На уроках діти взаємодіють між собою

Проектам у старших класах присвячена окрема година на тиждень. Він може тривати місяць і більше й бути присвячений різним темам – тваринам, космосу, охороні навколишнього середовища, транспорту, музичним інструментам і т.д.

"Причому коли ми вивчали музичні інструменти, перед дітьми виступали музиканти, коли вивчали транспорт, вони ходили на екскурсію до СТО, під час вивчення охорони навколишнього середовища – вимірювали, скільки родина споживає води і т.д. Тобто ми намагаємося максимально зануритися у тему", – говорить Ганна.

Щодо довготривалих задач, вона наводить приклад підготовки спільної книги для ярмарки.

Діти у "Соняшнику" пишуть власні книжечки

"Ми вирішили зробити книжку, щоб кожен написав свою історію, а потім їх об'єднали. Домашнє завдання – написати історію. На наступний урок один почав писати й не дописав, інший почав лише придумувати", – зазначає керівник школи.

Коли дитина написала текст, його треба набрати на комп'ютері, роздрукувати, відредагувати, потім ілюструвати та зшити у спільну книжечку.

"Проект триває 2 місяці, і щоразу домашні завдання якісь неочевидні, диференційовані, у кожного різні – той дописує, той набирає, той редагує своє, той редагує чуже. Це складно контролювати, але процес іде", – підкреслює Ганна.

Навчання намагаються зробити максимально цікавим

За її словами, такі творчі завдання розробляються для кожного предмету.

Діти створюють окремі власні книжечки – артбуки, зі словниковими словами складають історії або кросворди один для одного. Навчання намагаються зробити максимально цікавим і розвиваючим.

Не бояться тут експериментувати й з міждисциплінарними зв'язками.

Одного разу кореспондент "Української правди. Життя" зайшла на спільний урок 3-4 класу (іноді їх об'єднують разом). Діти сиділи за столами й малювали фарбами.

Так проходить урок російської літератури

Виявилося, що це урок… російської літератури. Треба було намалювати ілюстрацію до обраного вірша російського класика.

Паралельно з малюванням, діти знаходили незрозумілі слова у поезії Пушкіна й намагалися здогадатися, що вони означають.

Ще одна особливість школи – велика кількість чоловіків-викладачів.

"Ми з самого початку хотіли, щоб їх було багато, зараз у нас приблизно рівна кількість жінок і чоловіків. Це подобається дітям", – розповідає Ганна.

ОЦІНКИ Й ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ Є, АЛЕ ЇХ МАЛО

Попри креативний підхід до навчання, у "Соняшнику" не практикується рівноправність і повна свобода для дітей.

Старших вчителів тут називають на ім'я та по-батькові, молодших – на ім'я "на Ви" або "пані Марія, пан Олег".

Тут немає вільного відвідування занять.

"Ми з розумінням ставимося до того, що у дітей можуть бути різні схильності й успіхи у різних предметах, але вони все одно присутні на уроці", – говорить психолог Оксана Олійник.

У дітей можуть бути різні схильності, але вони все одно присутні на уроці

Також тут принципово задають домашнє завдання, але у невеликих обсягах, які діти можуть регулювати по собі.

"Завдання потрібні, щоб дитина вчилася працювати не тільки в умовах школи з конкретним вчителем, а й сама. Але ми не задаємо багато домашнього завдання, бо, по-перше, всі діти готуються і здають атестації, тобто в них є додаткове навантаження, а по-друге, їм потрібен час для вільної гри, для своїх улюблених занять", – каже Ганна Остапенко.

Дітям потрібен час для вільної гри

Також із деяких предметів за певні завдання ставлять оцінки, щоб діти могли орієнтуватися в якості своєї роботи. Причому діти часто самі перевіряють роботи один одного.

"Але, наприклад, з української мови ми пробували ставити оцінки, але зрозуміли, що це непотрібно ані дітям, ані вчителю", – додає Ганна.

ТРЕБА РОЗУМІТИ, ЩО ТАКІ ШКОЛИ ПІДХОДЯТЬ НЕ ВСІМ

Як і в інших шкіл, у "Соняшника" є недоліки.

Наприклад, через різницю в програмі з екстернатом батькам доводиться самостійно готувати дитину до складання іспитів із деяких предметів.

Тут також немає харчування, їжу діти беруть із собою з дому.

"На батьківських зборах ми вирішили, що так буде краще, ніж замовляти привозну їжу", – говорить Ганна Остапенко.

Спортивної зали також немає, йогою займаються прямо у класах на килимках.

Крім цього, фізичні навантаження діти отримують під час прогулянки – іноді її поєднують із грою в футбол.

Йогою діти займаються прямо у класах на килимках

Для когось буде недоліком і відсутність групи продовженого дня.

"Наша принципова позиція – щоб діти не лишалися у школі пізніше 15 години, бо вони повинні мати вільний час, відпочивати від школи", – вважає керівник.

За її словами, батьки також мають розуміти, що плата за навчання не може бути сталою, бо залежить від різних факторів – наприклад, вартості комунальних послуг або кількості дітей у класі.

Крім того, оскільки школа орендує приміщення, не можна бути впевненими, що вона завжди буде знаходитися саме в цій будівлі й не доведеться шукати іншу.

"Треба розуміти, що такі школи підходять не всім. Були люди, які йшли від нас із різних причин. Тому ми, насамперед, зацікавлені в приєднанні до проекту однодумців – людей, які бачать навчальний процес так само, як ми", – підкреслює Ганна.

"Соняшник" шукає однодумців

Батько першокласника Олександр Тимченко зазначає, що для нього найбільшим "мінусом" є далека дорога з Осокорків до Лівобережної.

Однак про рішення віддати сина до "Соняшника" не шкодує.

"Мені подобається, що в синові розкривається творчий потенціал, але при цьому не страждають точні науки. Математика тут на досить високому рівні", – зазначає Олександр.

У школі багато творчості, але це не заважає точним наукам

Йому також подобається підбір викладачів школи, а віддати сюди сина він вирішив після того, як познайомився з дітьми керівника проекту Ганни.

"Саме її діти стали для мене живим свідченням того, що цей підхід реально працює", – говорить тато.

КЕРІВНИК ШКОЛИ НАВІТЬ НЕ ОТРИМУЄ СТАЛОЇ ЗАРПЛАТИ

Всі рішення щодо шкільного життя приймаються на батьківських зборах – які предмети ввести або прибрати, яких вчителів запросити і т.д.

Бюджет проекту також відкритий для батьків і формується з урахуванням їх можливостей.

Батьки можуть вирішувати, що вивчатимуть їхні діти

"Ми існуємо вже три роки. Перший рік ми знаходилися у державному приміщенні центру позакласного навчання. Це зменшувало вартість для батьків, але створювало ряд незручностей – постійні перевірки, необхідність вести звітну документацію, неможливість створити в класах свою обстановку, бо після нас там проходили інші заняття. Тому на другий рік ми вирішили знімати інше приміщення", – розповідає Ганна.

Це підняло вартість навчання, через що вона змушена була відмовитися навіть від невеликої оплати своєї праці як організатора, залишивши тільки оплату за викладання (Ганна викладає в старших класах українську й російську мови та літератури).

"Я сказала: "Я люблю цей проект і я зараз отримую від нього ресурс не грошовий, а емоційний. Цього року я не буду мати стабільної зарплати щомісяця, я буду забирати собі коли 300, коли 600 гривень, які залишаються", – розповідає Ганна.

Школа дає організаторам емоційний ресурс

За її словами, якщо проект розшириться, вона хотіла б мати зарплату завуча, а також закласти у бюджет оплату навчання для вчителів, яким потрібно весь час вдосконалюватися, вивчати нові методики.

Разом з тим, Ганна наголошує, що не хоче значно підвищувати плату за навчання.

"Я не хочу ставити високу ціну, щоб наша школа ставала недоступною для хороших людей", – говорить вона.

Немає в планах школи і значного розширення.

"Я не хочу, щоб проект настільки вийшов з-під контролю, щоб я не могла його робити якісним. Якщо в кожному класі буде по 8-10 дітей – цього досить. Чим більше людей, тим складніше узгоджувати їхні інтереси", – пояснює Ганна.

Їй би більше хотілося, щоб ініціативні батьки та вчителі надихалися прикладом "Соняшника" і створювали власні альтернативні школи.