Як дика природа повертається до Чорнобиля

В українських умовах, коли держава недофінансовує науку, фотопастки є справжньою розкішшю.

“Я мав не більше семи фотопасток, спочатку сам їх купував – добре, що керівництво не забороняло”, – ділиться спогадами науковець.

Фотопастки автоматично знімають всі теплові об’єкти, які рухаються на відстані до 10-15 метрів.

Кілька років він власноруч купував обладнання, хоча одна фотопастка коштує мінімум 150-200 доларів.

Вони дозволили, окрім бурого ведмедя, зафіксувати оленів, лосів, рисей і вовків.

“Нещодавно ми зняли унікальні кадри – як зграя вовків три дні полювала на лося і таки вбила його, для нас це взагалі щось неймовірне”, – пояснює Сергій Гащак.

Зняти таке полювання у дикій природі вважається рідкістю.

З листопада 2014 року разом з британськими вченими він запустив проект з комплексної фотофіксації тварин зони.

Завдяки західним партнерам вдалося встановити 42 фотопастки.

На ентузіазмі

Пан Гащак скаржиться, що держава не виділяє грошей на дослідження дикої природи зони й комплексних пошуків тут не проводять.

Сам він визнає, що його дослідження дикої природи офіційно не є головним напрямком роботи у центрі.

“На наш дослідницький центр бюджет дає 7,5 тисяч гривень на місяць. Цього не вистачає навіть, щоб оплатити електрику в офісі. Ми існуємо за рахунок якихось грантів, домовленостей і контрактів”, – розповідає дослідник.

“Скільки тут точно тварин і як вони живуть – важко сказати. В зоні спеціалізованих вчених, які офіційно займаються дикою природою, немає. Вся робота тут – справа ентузіастів”, – з сумом у голосі розповідає Сергій Гащак, показуючи місця, де він розставляв пастки у зоні відчуження.

Ставить у приклад, що у білоруській частині зони працює понад сорок науковців з цього профілю.

Точних підрахунків дикої природи останні двадцять років в зоні не вели, тому сам Сергій Гащак оцінює місцеву фауну за опосередкованими ознаками.

“Як зоолог і біолог працюю тут з 1990 року. Тому маю уявлення про 99% хребетних видів, які можуть бути в зоні”, – стверджує дослідник.

Тваринний світ зони

За підрахунками вченого, в українській частині зони відчуження є два види великих хижаків: вовки та рисі.

Кожна з популяцій цих видів у літній період складає понад сто особин. Рисі і вовки в зоні переважно займають різні ареали.

Оленів та лосів у зоні набагато більше. За словами пана Гащака, оленів тут близько півтори тисячі особин, стільки ж може бути лосів.

У певний період у зоні було кілька тисяч диких кабанів, але зараз популяція зменшилась “до природного рівня”.

“Щільність тварин у зоні недостатня, щоб їх можна було легко бачити з доріг. Вона відповідає ресурсам природи, які дозволяють тут прожити”, – пояснює Сергій Гащак феномен, що зняти тварину без фотопасток дуже складно.

У селі Красне на півночі зони, де чи не найбільша радіація, ми знаходимо стежку тварин.

На свіжому снігу безліч слідів великого вовка, дикого кабана і зайців.

Тут же на болоті випадково злякали велику зграю тетеруків – вони швидко відлітають від дороги.

Найпростіше у зоні побачити коней Пржевальського, яких сюди завезли в 90-і роки.

Вони тут прижились, і зараз популяція тварин перевалила за сто особин. При цьому один табун перейшов на білоруську територію і оселився там.

У табуні зазвичай є один самець, а також група кобил і лошата. Вигнані з табуна дорослі самці часом об’єднуються в групи, але переважно живуть одинаками.

“На нашому боці кордону зараз 7-8 табунів, у кожному з яких менше десятка тварин. Є також блукаючі самці”, – стверджує Сергій Гащак.

Годину на машині шукали табун коней, проте безрезультатно. Натомість понад дорогою злякали групу лосів, які хутко зникли за густим лісом, яким заростає все і вся у зоні.

За словами Сергія Гащака, в зоні з’явилось багато “червонокнижних” чорних лелек, які люблять селитися подалі від людей.

У зоні відчуження фіксують 14 видів кажанів, три з яких занесені до міжнародної “Червоної книги”: “Гігантська вечерниця”, “Широковушка” та “Ставкова нічниця”.

“Не можу говорити про великий негативний вплив радіації на тварин, потрібні серйозні дослідження”, – каже науковець і запевняє, що радіація не заважає відродженню природи зони відчуження.

У зоні на кошти європейських колег хотіли запустити проект дослідження впливу радіації на окремих тварин.

Планували повісити нашийники з дозиметрами, проте через бюрократичні проблеми не отримали дозволів і відклали проект.

Майбутнє зони

В 1998 році у зону завезли двох зубрів, проте вони згодом загинули.

За твердженням Сергія Гащака, це сталося через прорахунки науковців: тварин випустили у загін.

“Аби їх випустили як коней, то вони могли б вижити. Спочатку загинула самка, потім у цьому загоні, де не було потрібних умов та кормів, загинув і бик”, – згадує пан Гащак.

У зоні гарні умови для відновлення зубрів, адже вони жили на цих територіях до винищення.

Проте влада не погоджується на новий проект із зубрами, допоки тут не створять спеціалізований підрозділ, відповідальний за дику природу.

Зараз існує два підходи, що робити із зоною: створювати заповідник або ж повертати частину земель у господарське використання.

“У міністерстві екології визріває план створення національного природного заповідника в чорнобильській зоні. Документи вже підготовлені”, – розповів дослідник, зауваживши, що проект завис у повітрі.

Територія зони мала б стати біосферним заповідником, за винятком деяких центральних районів, де розташовані об’єкти АЕС.

Тут би створили системи спостереження і охорони дикої природи.

“Це – ідеальний та найрозумніший варіант, шанс для спостереження за дикою природою. Тут відновлюється різноманіття та видовий склад тварин і рослин, а також природні зв’язки”, – резюмує дослідник.