Стихи Инны Петрицкой

ТОБІ
Я дякую Богу за зустріч з тобою,
За те, що не дав загубитися нам,
За кожну хвилину прожиту з любов’ю,
За кожен світанок, який нам настав.

Я дякую Тобі, моє кохання,
За пісню душі і за трепет сердець.
І кожного дня я роблю зізнання:
« Кохаю тебе, мій ніжний Творець!»

З тобою єдиним Життям буду жити!
З тобою єдиним я Щастя знайду!
І лише разом ми зможем здійснити
Одну Мрію на двох – твою і мою!

І пройдуть літа наші в коханні,
І будемо жити ми у віках,
І завжди горітиме наше бажання
У квіточці кожній у наших садах!

КРИК ДУШІ
Куди не поглянь – усюди розруха…
Від «правди життя» стомилися вуха.
Кожен скигле і плаче, і просить щось в Бога,
Та сам він будує власну дорогу.

В одного вона яскрава й зелена,
Оспівана птахом і шелестом клена.
А інший своє життя «прожигав»,
Де йшов – там «слідив» і сміття залишав.

Сьогодні ти йдеш цим творінням природи.
Під куполом крон тут тиха погода.
Ти йдеш, мов летиш, і пісню співаєш,
Цукерку в яскравій фользі розгортаєш…

Підносиш до губ, смакуєш хвилину,
А потім під ноги кидаєш смітину.
І жодного вагання у тобі не має,
І так день за днем ти повторяєш.

А потім, коли ти станеш дорослим,
Думки твої зайняті чимось серйозним.
Ти станеш великим «владарем життя»,
Та чомусь за тобою ще більше сміття.

І ніби все добре в твоєму бутті.
Є в тебе і дім, і дітки малі.
Та якісь вони мляві і кволі…
Уже не гуляють вони на природі…

А ти із негодою будеш казати:
«Куди можна йти дитині гуляти?!
Куди не поглянь - усюди розруха!
Лиш гори сміття і в повітрі задуха!

Ось я у дитинстві гуляв на природі.
Під куполом крон там тиха погода.
Я йшов, мов летів, і пісню співав,
Цукерку в яскравій фользі розгортав…»

Ось і замкнулося все, всі невідомі знайшли.
Та поки ще не пізно, все виправи ТИ!
Посади деревце, прибери на долині,
СТАНЬ ПРИКЛАДОМ СПРАВЖНІМ ВЛАСНІЙ ДИТИНІ!

З повагою Інна Петрицька, [email protected]